«Коучинг для ветеранів»

Історії про те, як інструменти особистісного та професійного розвитку стають у пригоді колишнім військовим

СПЕЦПРОЄКТ

02

Спецпроєкт «Коучинг для ветеранів» – це п’ять історій про те, як інструменти особистісного та професійного розвитку стають у пригоді колишнім українським військовим та членам їхніх сімей.

Ще вчора ветерани не знали, як повернутися до мирного життя, віднайти новий його сенс та дати собі раду. А вже сьогодні вони знаходять себе у мирних професіях, засновують власну справу, гуртуються навколо однодумців та будують разом плани на майбутнє. Чи не диво?

Все це стало можливим завдяки проєкту «All4One: комплексна програма психологічної та менторської підтримки ветеранів», яку реалізує Фонд Східна Європа за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

У межах All4One протягом кількох місяців був реалізований коучинговий компонент. Більше 20 коучів з-поміж ветеранів працювали з понад 300 побратимами та їхніми близькими. Що з цього вийшло – читайте у п’яти історіях цього спецпроєкту.

Матеріали підготовлено в межах проєкту «All4One: комплексна програма психологічної та менторської підтримки ветеранів»,

який виконується Фондом Східна Європа за підтримки Посольства Великої Британії в Україні. Думки та твердження,

викладені у них, є винятковою відповідальністю автора та не обов’язково відображають позицію Уряду Великої Британії

Автор текстів – Юлія Гудошник

03 Зміст:

Перша історія. 04Коучинг для сімей

ветеранів АТО: несподівані результати

Друга історія. 07Як шпигунка

стала майстринею цукатів

Третя історія. 10Ветеран АТО Сергій Отчич:

«Ветеранам бракує мотивації. Її дає коучинг»

Четверта історія. 13Ветеран АТО Андрій Балан:

«Раніше думки були тільки про війну, зараз – про громаду»

П’ята історія. 16Ветеран АТО Назар Фомін:

«Українці бояться відповідальності»

04

Коучинг для сімей ветеранів АТО: несподівані результатиКожному, хто повертається з фронту, реабілітація дає щось своє. Підтримка потрібна і тим, хто чекав їх удома. Про те, як змінилося життя однієї пари після коучингової програми All4One, – у цьому матеріалі

Анатолій Ліпський – ветеран та інвалід війни. За його плечима – кілька років служби й «Іловайський котел». Звідти він вийшов живим. А за кілька років смерть намагалася наздогнати знову. 2017-го Анатолій підірвався на протитанковій міні. На щастя, його вчасно відвезли до шпиталю, де тіло, як сам він каже, «зібрали по частинах».

Воювати після цього Анатолій більше не міг. Але і звикнути до цивільного життя – теж. Спеціально для роботи із бійцями АТО до містечка, де живе ветеран, щотижня приїздив психолог.

ПЕ

РШ

А

ІСТ

ОР

ІЯ

За плечима Анатолія

Ліпського – кілька років служби й

«Іловайський котел»

05 Але ветеран обходив його десятою дорогою. Не мав довіри до такої реабілітації та не хотів нічим ділитися. Доки випадково не познайомився із Людмилою Глиняною – коучкою проєкту All4One Фонду Східна Європа.

«Це велике диво, що він захотів зі мною працювати. Думаю, пішло на користь те, що я й сама побувала на війні, була лікаркою на фронті. Це допомогло йому довіритися мені. Анатолій почав розкриватися, розказувати речі, про які досі мовчав», – розповідає коучка.

Познайомилися вони із Анатолієм у спільній поїздці до Одеси – на відкриття простору для ветеранів. Людмила жартує: так хотіла якнайшвидше допомогти, що першу коуч-сесію провела ще у відрядженні. А після поїздки продовжила спілкуватися із Анатолієм телефоном.

Одного вечора він передав слухавку своїй партнерці Наталі. «Чоловік так рекомендував мені коучинг, що й самій стало цікаво спробувати. А після першої розмови з Людмилою увійшла в азарт і захотілося ще», – ділиться Наталка.

Зміни на всіх фронтахВетеранам доволі непросто адаптуватися до цивільної реальності. Хтось почувається зайвим й недооціненим, хтось сердиться на байдужість людей, когось не відпускають спогади з фронту. «Анатолій важко реагував на різні стреси, гостро відчував протистояння суспільства», – каже коучка.

Дружина додає: «У ветеранів – багато агресії, вони відчувають, що їх не сприймають і не приймають. Коучинг дуже допоміг моєму чоловікові. Знаю, що робота із психікою вимагає більше часу, але покращення вже є», – каже Наталя. Так само вона бачить покращення і в їхніх стосунках: «У чоловіка були контузії. Я часом не знала, як із ним спілкуватися. Це такі речі, до яких ти не готова і не розумієш, що з ними робити. Тому рекомендація спеціаліста була для мене доволі корисною».

Жінка й раніше спілкувалася із психологами, і хоча ті теж працювали з ветеранами, але комунікації не виходило: «Я знайшла спільну мову з Людмилою, бо вона сама – учасниця бойових дій. Вона все це зсередини знає і краще відчуває. Ті питання, які мене турбували, вона змогла практично пояснити. А те, що психологи кажуть із книжок, як воно має бути – таке я і сама можу прочитати».

Для Наталі коучинг став можливістю саморозвитку. Зізнається, що чи не вперше замислилася над тим, ким сама є. «У нас була сесія про пошук свого «Я» у собі. Я почала вперше роздумувати над тим, хто я є для себе й для своєї сім’ї. Сам собі такого не проведеш», – усміхається жінка.

Робота з коучкою надихнула також відновити й зміцнити дружні стосунки. Раніше у Наталі не було цілі активно підтримувати зв’язок із друзями. Дзвінків кілька разів на рік у великі свята наче вистачало. «Якось я спитала: а чому би вам не взяти папірець, не написати телефони друзів і не почати періодично їх набирати?» – розповідає Людмила.

06 Сама Наталя відзначає, що сім’я для неї завжди була на першому місці, а от іншого спілкування в пріоритетах не було. А тут вона вперше замислилася над тим, що це коло спілкування треба розширювати. Тепер, маючи план, вона виходить на зв’язок із друзями не вряди-годи. Спілкування з ними посіло важливе місце у списку пріоритетів.

Планувати та ставити ціліІще один плюс коуч-сесій – Наталя готується вступити до коледжу. Жінка працює бібліотекаркою, але профільної освіти не має. «Вона – начитана, з нею надзвичайно цікаво спілкуватися. Але вся її освіта досі – це самоосвіта», – розповідає коучка. Завдяки проєкту All4One Наталя зосередилася, почала планувати й навчилася ставити цілі. Каже, якщо раніше діяла спонтанно, то тепер вже – за чітким планом, і це дає результати у всіх сферах життя: і в здоров’ї, і у роботі, і у стосунках.

Але найбільшим досягненням коучингу обоє називають… одруження. Пара прожила у цивільному шлюбі 15 років. А заняття з коучкою надихнули Анатолія зробити Наталі пропозицію. «Я знала наперед, але Наталі секрету не видавала. Реєстрацію шлюбу призначили на четверте квітня. Тож я дуже стривожилася, що через карантин її відкладуть. Тримала кулачки, щоби таки все вдалося. Наталя ж стільки років на це чекала!» – розповідає Людмила.

Шлюб зареєстрували, і тепер пара офіційно одружена. Обоє відзначають, що спілкування з коучкою відіграло в цьому важливу роль. Людмила радіє, що все, про що говорили на сесіях, обоє почали втілювати в життя.

Пара всіляко допомагає нашим бійцям, вболіває за них і відправляє допомогу на фронт. Наталя займається із дітьми з сімей у кризових ситуаціях арттерапією. А про що мріє? Наталя каже, що мрія стосується не тільки її: «Я дуже мрію, щоб ця війна закінчилася, і щоб усі були здорові. Наші бійці хочуть повернутися додому».

07 Як шпигунка стала майстринею цукатівУ Лілі Сови був успішний бізнес, який вона втратила у війні. Так само, як і свій дім і все, що роками створювала. Після пе-режитого на фронті наважитися розпочати все наново було дуже складно. Як їй допомогла коучингова програма проєк-ту All4One – у цьому матеріалі

«Я була щасливою до війни. Причому я це ще тоді точно знала, а не зрозуміла, коли все втратила. Пам’ятаю, як виходила на терасу свого будинку в Донецьку й думала: «Боже, яка ж я щаслива людина! Я отримала все, чого в житті хотіла», – згадує Лілія Сова. Вона мала бездоганну репутацію, успішний бізнес із оцінки майна й широке коло знайомств. У житті було все, що потрібно – сім’я, свій дім, улюблена робота і достаток. Але усе змінила війна.

Ліля не одразу виїхала з Донецька. Багато людей, яких знала особисто, стали військовою верхівкою самопроголошеної республіки. А Ліля замість оцінки майна зайнялася іншою справою – стала шпигункою в тилу ворога.

«Вони довго не могли визначити, хто їх здає. Пригадую, якось за столом їхній голова каже мені: «Завелася тут якась Лілі Сова, знайду – ножем на ремені поріжу». А це ж він про мене! Я поряд сиджу», – розповідає Ліля. Напруга наростала, бо розкрити шпигунку могли в будь-який момент. Каже, що тоді стала страшенним параноїком, бо чекала небезпек звідусіль.

Коли її врешті викрили й збиралися схопити, Лілі дивом вдалося втекти. Три роки вона служила із нашими військовими на фронті.

ДР

УГ

А

ІСТ

ОР

ІЯ

Ліля Сова з початком війни стала шпигун-

кою в тилу ворога

08 З ними почувалася значно безпечніше, ніж у Донецьку. Але страх, що за нею прийдуть, однак нікуди не подівся.

Навіть після повернення до мирного життя це відчуття ще довго не відпускало: «Я близько року жила у стані, що мене от-от схоплять і вивезуть на окуповану територію. Лякала навіть не смерть, як те, що закатують до смерті. Ось цих мордувань я реально боялася», – розповідає ветеранка.

Каже, що після всього пережитого почала неабияк обережно ставитися до людей: «Якщо мене не могли стільки часу вирахувати окупанти, то не факт, що людина, яка поряд п’є каву, не шпигує за мною». Зі «страшнючої параної» у Донецьку вона перелаштовувалася на «м’якшу» на фронті, а з поверненням до цивільного життя – «на більш-менш нормальну».

«Але це залишиться, мабуть, на все життя», – ділиться ветеранка.

ДімДонедавна Ліля усіма думками була на фронті й не могла змінити фокусу: «Я чотири роки безвилазно була на війні. Це кардинально змінює і тебе, і твій кругозір. Перемкнутися з війни, виживання на мирне життя і почати щось тут робити було дуже важко. Тому я проходжу різні курси, щоб спрямувати мозок у цивільне русло».

Одним із таких курсів є проєкт All4One Фонду Східна Європа. Це коуч-підтримка ветеранів АТО, яка допомагає їхній реабілітації. Вікторія Солодухіна, коучка Лілі, розповідає, що була приємно вражена змінами у житті ветеранки: «Війна не відпускала Лілі. Коли ми вперше зустрілися й обговорювали її цінності, то на другому місці вона назвала побратимів у війні. Фронту стосувалися іще кілька. Але в кінці нашої спільної роботи ситуація докорінно змінилася».

Однією із заслуг їхньої спільної роботи, на думку коучки, стало те, що Ліля почала вірити в «неможливе». Вона втратила дім у Донецьку і мріяла про те, аби знову мати свій куток. Це був номер один у списку її цінностей.

«Я дуже люблю землю. Мені не треба гектарів – достатньо чотирьох-п’яти соток. Просто походила, поговорила зі своїми рослинами – і вже шалено щаслива, спіймала свою нірвану. Тому коли я все втратила у війні, це було гірше за будь-яку кризу. Мене так заклинило, що я взагалі нічого не могла робити», – каже ветеранка.

Коуч-сесії допомогли проговорити те, що хвилювало Лілю, розглянути всі ймовірні й неймовірні варіанти та знову повірити, що в неї може бути свій простір. Зараз вона потихеньку заново створює те, що втратила у війні.

«Просто хобі»Наважитися знову розпочати бізнес Ліля теж не могла. Якось вона принесла на заняття те, що робить власноруч. Вікторія відреагувала із захватом: «Ого, та з цим треба виходити на ринок!» На що Ліля знизала плечима: «Так це ж просто хобі!»

09 Коучка переконала, що варто цим талантом поділитися в мережі. І вже скоро ветеранка сама переконалася, що її «просто хобі» може бути цінним для когось. Ліля готувала домашні цукати, захопилася процесом і зробила забагато. Треба було кудись подіти решту. Тоді вона опублікувала фото своїх солодощів онлайн. І не повірила очам: замовлення посипалися зусібіч. За якусь годину все розкупили. А за деякий час почали питати, чи є ще, бо Лілині цукати надто вже припали до смаку.

«Я ніколи не продавала того, що роблю руками. І була переконана, що не вмію продавати. Завжди все роздаровувала, але ні на чому не заробляла. Вікторія розклала мені по місцях клепочки в голові, і я зрозуміла, що з цього може бути бізнес», – сміється Ліля.

Коли коучка зустрілася із ветеранкою востаннє, то ще раз попросила написати, що для неї у житті найважливіше. Потім принесла аркуш із їхньої першої зустрічі: «Лілю, глянь, у тебе змінилися цінності. Вже ні слова про війну. Тепер фокус – на майбутньому».

Вікторія показала жінці обидва аркуші, аби та на власні очі в цьому переконалася. Ліля була вражена: «Коли ми це вперше робили, я ще вся була у війні. З нею були пов’язані цінності. Зараз війна пішла з пріоритетів. Якби ми не зробили повторного аналізу, я би навіть не проконтролювала цієї зміни».

Коучка підкреслює, що Ліля – доволі неординарна людина: «Це – потужна шпигунка з прекрасною пам’яттю, яка все схоплює на льоту. У мене є клієнти, з якими я бачуся щотижня, бо їм потрібні милиці в мотивації, підтримці. Лілі милиці не потрібні. Ті кілька сесій, які у нас були, дали їй поштовх, а далі вона пішла сама».

Зараз ветеранка налагоджує домашнє виробництво цукатів і готується до гарячого літнього сезону. Каже, смаколики готуватиме цілодобово.

10

Ветеран АТО Сергій Отчич: «Ветеранам бракує мотивації. Її дає коучинг»Ви можете відрізнити правду від брехні? Сергію Отчичу це вдається легко, ще й приносить гроші. Про те, як стати експертом із розпізнавання брехні та відкрити власну спра-ву за допомогою коуча, – в історії Сергія

«У мене було кілька бізнес-ідей. Якщо комусь це добре, то для мене стало проблемою», – починає свою розповідь про відкриття своєї справи ветеран АТО. Ці ідеї кілька років не давали спокою. Треба було вибрати щось одне, зупинитися на цьому й почати втілювати у життя.

Після закінчення служби у Збройних силах України у листопаді 2019 року вирішив спробувати себе у бізнесі: «Мені так пощастило, що саме розпочався проєкт для ветеранів All4One, я побачив, надіслав заявку й обрав собі коуча».

ТР

ЕТ

Я

ІСТ

ОР

ІЯ

Ветеран Сергій Отчич робить бізнес на розпізнаванні брехні

11 Проєкт All4One Фонду Східна Європа – це чотири місяці коуч-підтримки для ветеранів АТО у розвитку власної справи. Для Сергія це стало можливістю об’єднати свій досвід і знання з інтересами та започаткувати бізнес.

Детектор брехні й перші гроші«Сергій – із тих людей, які не матимуть мотивації діяти, якщо ідея – не в системі їхніх цінностей. Тож ми визначали напрямки, які є для нього самого важливими та цікавими. Далі аналізували його сильні й слабкі сторони, можливості й загрози на ринку. Так вибрали кілька ідей. А потім з-поміж них уже одну – найближчу йому», – розповідає коучка Сергія Олена Трегубенко.

Цією ідеєю стала робота з детектором брехні. У Сергія до того не було такого досвіду, але каже, що зараз має добру нагоду використати знання, які отримав раніше: «Я й до цього займався психодіагностикою та аналізом. Під час військової служби працював із особовим складом, був офіцером із морально- психологічного забезпечення. Тож робота з поліграфом – це начебто і новий напрямок, але я попередньо вже цікавився ним. Просто потрібен був додатковий поштовх».

Коучинг як додатковий поштовх додав Сергію ясності, куди рухатися із бізнес- проєктом – де краще пройти навчання, набути досвіду. Під час сесій разом із Оленою Трегубенко детально розглянули й проаналізували всі можливі варіанти. Зрештою зупинилися на курсах поліграфологів у Одесі, де Сергій не тільки отримав свідоцтво, а й заробив свої перші гроші.

Розповідає, як протягом останнього тижня на курсах відбувалися практичні заняття, де вони тестували одне одного. Завдання таке: одна людина ховає у класі флешку, а група має її знайти за допомогою детектора брехні. Тобто ставити запитання колезі по навчанню й спостерігати за реакціями, щоб визначити, коли людина обманює, а коли ні.

Аби було цікавіше грати, всі учасники скинулися по сто гривень у призовий фонд. Якщо ви тестуєте і знаходите флешку, то забираєте всю суму. «Першого ж дня мене тестували і флешки не знайшли, я отримав 500 гривень. Наступного дня я тестував і визначив, де вона. Тож отримав іще 500 гривень», – усміхається Сергій.

Ресурси для втілення мріїКурси завершено, свідоцтво і приємний бонус отримано, а що далі? Дилемою стало: чи варто спершу бути найманим працівником, а чи відразу відкрити власну справу? Сергій вибрав друге: «Я пройшов кілька співбесід. Але пропозиції цих компаній були не такими привабливими, як варіант власного бізнесу».

Коучка зізнається, що хвилювалася через рішення Сергія, усвідомлюючи всі ризики. Набагато безпечніше було би попрацювати на когось, аніж витрачати кошти на поліграф і свій кабінет. Однак його вибір вона підтримала: «Коучинг – це партнерство й велика

12 довіра до клієнта. Сама я би вибрала варіант, який не вимагає таких великих фінансових вкладень. Але як коуч не можу до чогось підштовхувати чи радити, що зробила би на чиємусь місці. Людина сама знає, як краще, і самостійно робить свій вибір».

Щоб убезпечити Сергія і його новостворений бізнес, Олена відпрацювала з ним імовірні ризики, разом розглянули різні варіанти фінансової підтримки для запуску. Зрештою Сергій взяв участь у проєкті мінігрантів і отримав кошти на купівлю поліграфа. Зараз у лабораторії Сергія «PSYlab» – три напрямки роботи: перевірка на детекторі брехні, психодіагностика та психологічна аналітика.

Навчання на курсах поліграфологів, опрацювання бізнес-ідеї відкриття власної справи – усе за чотири місяці. Підприємець переконаний, що таким темпам сприяла підтримка коуча Фонду Східна Європа. «Ветеранам бракує мотивації й цілеспрямованості, які дає коучинг. Це частина реабілітації, яка допомагає відпрацювати цілі в житті, свою мотивацію та знайти ресурси для втілення мрії», – каже Сергій. Додає, що за чотири місяці дістав такого заряду мотивації, якого вистачить ще надовго: «Коли ти вже маєш досвід визначення й досягнення цілей, то легше рухатися вперед. У тебе краще виходить це самостійно, бо вже все опрацьовано».

Втім, Сергій залюбки продовжив би роботу з наставником і сподівається на продовження проєкту All4One. Каже, що переконався – для професійного зростання потрібна робота з коучем. Це допомагає відстежувати динаміку і бачити більше варіантів виходу зі складних ситуацій.

Сергія так надихнув проєкт, що він заохотив долучитися до нього і свою дружину Тетяну. Коли All4One розширився і став доступним для родичів і близьких ветеранів АТО, зрозумів, що це знак. У Тетяни якраз добігала кінця декретна відпустка. До того вона працювала сімейною лікаркою, але хотіла кар’єрних змін. Яких саме – допомогла розібратися робота з коучкою.

«Нам треба було зрозуміти, що її мотивує розвиватися. Ми розглядали різні напрямки – як пов’язані, так і не пов’язані з медициною», – коментує Олена Трегубенко. Зрештою обрали психіатрію, яка може стати чудовим доповненням до бізнесу Сергія. Тоді можна буде знання й уміння обох об’єднати у сімейну справу.

13

Ветеран АТО Андрій Балан: «Раніше думки були тільки про війну, зараз – про громаду»Кожен ветеран АТО хоче відчувати себе потрібним, повер-таючись із поля бою. Саме тому Андрій Балан заснував гро-мадську організацію «Гайдамацький простір». Про те, як з’я-вилася ідея і чого бракує учасникам бойових дій, – у цьому матеріалі

Андрій за фахом – пожежник. До війни працював у Донецьку, але із самопроголошенням псевдореспубліки залишатися там не захотів. Відмовився складати присягу терористам і разом із друзями переїхав до Костянтинівки – міста під контролем України.

«Ледь чи не зразу ми почали питати, де в них там військкомат. Хотіли піти у добровольчий батальйон. Але нас зупинили. Сказали, що ми у самому місті в пригоді станемо», – розповідає Андрій.

Із цього почалася історія громадського формування «Гайдамаки», куди ввійшли 17 учасників бойових дій. Ветерани допомагають поліції охороняти громадський порядок і за потреби, як каже Андрій, «наводять лад».

Ч Е Т В Е Р Т А І С Т О Р І Я

Андрій Балан із поверненням із війни прово-

дить активну громадську

діяльність

14 Створюючи простірАндрій цікавиться історією українського козацтва і мріє «піднести козацький дух». Упевнений, що це особливо важливо для східного регіону, аби не дати шансу сепаратизму. Одного лиш громадського формування для такої роботи недостатньо. Потрібно іще щось. І це «щось» Андрій придумав під час проєкту All4One Фонду Східна Європа. Три місяці роботи з коучем допомогли йому сформувати конкретний план дій. «Я вирішив заснувати громадську організацію, яка і займатиметься реабілітацією ветеранів, і об’єднуватиме їх із громадою під час спільних занять», – каже Андрій.

Якщо «Гайдамаки» мали одну функцію, то у новоствореного «Гайдамацького простору» їх буде кілька. «Вони зможуть тепер вирішувати більше проблем громади», – коментує коуч Олександр Ломов. Андрій додає: «Громадське формування залишається за нами, а організація піде в ширшому напрямку. Ми хочемо надавати юридичну, психологічну, реабілітаційну допомогу. Тут досі не було нічого такого для учасників бойових дій. А їм потрібно показувати, що вони не самі».

В організації вже є приміщення, де вони зробили тренажерний зал. Зараз планують ще окремий спортзал для людей з інвалідністю. Крім того, шукають земельну ділянку для спільних заходів: «Покажіть мені, де в нас у Костянтинівці є таке місце, щоб люди могли зібратися й відпочити? Немає такого! Тож ми його створимо. Будемо там і вогнище палити, і юшку козацьку варити».

Андрій не з чуток знає, як складно ветеранам повернутися до звичного життя й відчути себе частиною громади. Розповідає про бійця, який після війни не знав, до чого взятися, і врешті взявся до алкоголю: «Він не знав, куди себе подіти. Ми його потихеньку до життя повертали – до чогось то тут, то там залучали. Зараз він із дітьми рибалить, і йому подобається. Це дає йому відчуття, що він – частина чогось більшого».

Сильніші разомНайскладніше в роботі з ветеранами, на думку коуча Олександра Ломова, – це викликати довіру до самого процесу: «Андрію треба було зрозуміти, що це йде йому на користь. Щойно це відчув, одразу почав краще формувати свої плани». Андрій у свою чергу каже, що коучинг дав йому «чарівного пенделя»: «Якщо ти чогось хочеш, це не означає, що ти це зробиш. А коли є підтримка, ти опановуєш себе і швидше організовуєшся. Це спілкування неабияк допомагає. Раніше думки були тільки про війну – що треба порядки наводити і з сепаратизмом боротися. А зараз уже більше про громаду думаємо». Більш того, досвід надихнув його здобути освіту психолога.

Під час коуч-сесій проєкту All4One Андрій розробляв не лише проєкт громадської організації, а ще й екобудинку. Останній – для свого товариша, ветерана АТО, який вийшов на пенсію. Ті ідеї, які Андрій виробив під час своїх занять із коучем, допоміг втілювати другові.

«Я сказав йому: ти займайся, а я з тобою поряд. Ми з хлопцями приїхали й з усім допомогли – і з палями, і з фундаментом, і з очеретяними плитами. Ми разом, ми спільнота», – розповідає

15 Андрій. Намагається приділити увагу кожному, хто повертається з передової. Телефонує, питає, що тому потрібно, як почувається. Кличе зустрітися, піти разом у спортзал для ветеранів, поговорити: «Це ж приємно – знати, що про тебе думають, пам’ятають. Солдат відчуває, що потрібен. Знає, що має до кого повертатися».

Ветерани гуртуються, створюють спілки, але цього ще недостатньо. На думку Андрія, учасники бойових дій почуваються непотрібними й кинутими напризволяще. Їх треба об’єднувати з громадою. «Знаєте, солдат без роботи – це гірше за злочинця. Він живе тільки спогадами про передову. А мотивувати його до цивільного життя у громаді немає кому. Людина має зрозуміти, що вона вже не на війні, що живе у місті, є частиною громади. Вона сама творить цю громаду», – каже Андрій.

«Гайдамацький простір» буде тим місцем, яке об’єднає громаду Костянтинівки. Андрій мріє, щоби там збиралися усі – від дорослих до малих – і проводили час разом. Яскраво описує, як ветерани варитимуть козацький куліш і розказуватимуть історії довкола багаття. Переконаний, що така спільність потрібна як учасникам бойових дій, так і решті містян.

«Ми – не просто учасники бойових дій. Ми – різносторонні люди, тож хочемо це показати. Бачу, що ставлення до нас уже змінюється. Тож будемо продовжувати в тому ж дусі», – усміхається Андрій.

16

Ветеран АТО Назар Фомін: «Українці бояться відповідальності»

Кожна ініціатива має свої виклики. Хтось швидко здаєть-ся, а інший шукає вихід. Ветеран АТО, власник перепелиної ферми Назар Фомін обирає друге. Про живий бізнес, відпо-відальність і підтримку коуча у проєкті Фонду Східна Європа читайте в цьому матеріалі

«Ми можемо думати, що дуже розумні та все знаємо. Але потім обпікаємося. Я це зрозумів ще п’ять років тому, коли повернувся із АТО й відкрив свій бізнес», – каже Назар.

Першим бізнесом стала крамничка із комбінованим кормом. Чоловік був переконаний, що справа піде добре: точка продажу на центральному ринку міста, на головній алеї. Але не так склалося, як гадалося. «Люди не приходили. Аби дозволили розмістити рекламу, треба було дати хабаря. Може, тоді все і запрацювало би. Але в мене

П ’ Я Т А І С Т О Р І Я

Ветеран Назар Фомін зробив кілька невдалих спроб започаткувати бізнес, але не здався

17 принцип – я хабарів не даю. Тож за кілька місяців довелося закрити бізнес», – розповідає підприємець.

Спробою номер два стали стамески – інструменти для різьби по дереву. В родича вже був бізнес, який швидко розростався, потрібна була допомога. «Троє працівників не давали ради такій кількості замовлень. Коли почався експорт, треба було терміново сформувати велику команду. Ми з кумом сіли, прочитали настанови Тома Форда і «Дао Toyota» та й почали мудрувати, як це все зробити. Мучилися із цим цілий рік», – згадує Назар.

А перепелина ферма з’явилася у підприємця два роки тому. У товариша не йшов цей бізнес, і Назар його викупив. Вивчив усе від А до Я про перепілок, але зізнається, що сюрпризів і викликів за цей час не бракувало: «Була купа проблем, від яких голова закипала. Хотілося поділитися, почути ще чиюсь думку. Здалеку видніше».

Зустрів старого другаТут Назару стала в пригоді допомога Михайла Шмігельського, коуча проєкту All4One Фонду Східна Європа. Вони спілкувалися вже понад десять років, але вперше розмови стали коуч-сесіями.

Сам Михайло, теж ветеран АТО, каже, що завдяки проєкту All4One навчився більше слухати. «Колись я роздавав поради, але це не завжди працювало. Потрібні були інші методи. Завдяки коучингу ми їх знайшли та вийшли на зовсім інший рівень. Я більше не розказую людям, що робити, а просто слухаю й ставлю запитання. Розумію, що позиція людини не завжди така, яку сам би радив, і це нормально», – ділиться коуч.

Назар доповнює: якщо раніше вони з Михайлом просто вели бесіди, то тепер у них з’явилася структура розмови. Це допомогло Назарові вирішити ті питання в бізнесі, які його так хвилювали.

Сила зв’язківПідприємець вірить: якщо націлитися на розвиток, витрачені ресурси повертаються сповна. «Я помітив: коли ти вкладаєшся у свою освіту, то затрачені кошти повертаються до тебе абсолютно неочікуваним способом. Ти такі речі не можеш розрахувати – це просто стається», – каже підприємець.

Наводить приклад: коли влітку було дуже складно з прибутком, на зарплати працівникам бракувало грошей. Але Назар не запанікував, а все одно вклав кошти у навчання у Львівській бізнес- школі. Зрештою продажі перепелиного м’яса з його ферми зросли вдесятеро. Не так через здобуті знання, як через знайомства у бізнес- школі.

Схожа ситуація сталася і після закінчення інших курсів. Тоді до Назара зателефонували із пропозицією співпраці зі словами «ми чули про ваш бізнес». «Вже не раз переконуюся, що навчання приносить мені кошти. Здавалося би, напряму це неможливо. Але нові знайомства дають нові можливості», – переконаний підприємець.

18 За кілька місяців коучингу в проєкті Фонду Східна Європа Назар навів лад у документах, уклав нові договори й почав чіткіше бачити, куди рухатися далі. Глобальна пандемія коронавірусу, втім, додала коректив. Якщо раніше замовниками були ресторани й готелі, то зараз доводиться змінювати клієнтів.

«Усе працювало, як годинник. А тепер треба наново налаштувати збут. Бізнес – це живий організм, який потребує їжі. І йому байдуже, є у вас на те кошти чи ні, є пандемія чи ні», – каже Назар. Оптимізму він не втрачає й вірить, що будь-який виклик – це можливість для зростання.

Цими днями Назар зайнятий доставками в мережу магазинів у Івано- Франківську, з якою щойно уклав договір. «Перші партії доставляю сам. Треба познайомитися із продавцями, аби вони розуміли, що продають і навіщо це людям», – розповідає підприємець.

Михайло Шмігельський, коуч Назара Фоміна, називає перепелину ферму свого клієнта «Файний вуйко» соціальним бізнесом. У того серед шести працівників є пенсіонер та людина із ДЦП. Втім, сам бізнесмен від таких звань відмахується: «Я не вірю в соціальне підприємництво. На мою думку, кожен легальний бізнес є за суттю соціальним. Він же задовольняє чиюсь потребу, правильно? Так, я даю можливості людям і роблю благодійні внески до громадської організації, але не люблю називати свій бізнес соціальним».

Про страхи й відповідальністьІсторія Назара – це історія про того, хто постійно пробує нове й не зупиняється. «Мені подобається, як він мислить. Вчиться, рахує, думає глобально і налаштований на розвиток. Тішуся, що є такі люди», – відзначає коуч. А що надихає самого підприємця на рух уперед? «Мене підтримує математика. Я підраховую і бачу потенціал для зростання. Так, зараз непрості часи, але це – хороший виклик».

Назар уже створив довкола себе спільноту активних ветеранів. Вірить, що перш ніж когось критикувати й чогось вимагати від влади, українцям треба самим навчитися брати на себе відповідальність і приймати рішення.

«А люди цього бояться. Мої працівники, спеціалісти зі своєї справи, телефонують мені, щоби радитися з найпростіших питань. Вони знають відповіді, але перекладають відповідальність за рішення на мене. І те саме відбувається в інших сферах», – каже Назар.

Зараз підприємець уже діє як ментор для інших ветеранів. Мріє, щоб історій успіху тих, хто повернувся із АТО, ставало більше. Одна з ідей, над якою зараз працює, – це створення політичної сили в Стрию разом із ветеранами: «Дуже хочеться, аби люди менше нили й скаржилися на когось, а брали на себе відповідальність і самі приймали рішення».